Михайло Імберовський про детектор брехні, Ігоря Палицю й політичні розчарування

Фото: 

Михайло Імберовський – без перебільшення один з найактивніших депутатів Волинської обласної ради. Попри те, що це його перший політичний і депутатський досвід.

Його знають як людину, яка завжди говорить все відкрито. Як людину, яка не намагається сподобатися іншим за будь-яку ціну. Як людину, яка тримає слово й не боїться визнавати помилок.

Критика заради критики – це не про нього. Михайло Імберовський критикує те, що вважає категорично неправильним, проте натомість завжди пропонує шляхи залагодження проблем.

Йому неприємні політичні протистояння, проте він здатен іти на компроміси й шукати порозуміння, якщо на меті – інтереси громади.

Про це і не лише Михайло Імберовський розповів у інтерв'ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Закінчується ваша перша депутатська каденція в обласній раді. Як оцінюєте свою роботу, чи була вона успішною?

Це мій перший досвід публічної громадської діяльності в ролі депутата. І це депутатство було для мене дещо несподіваним. На початках відчувалося, що це нове для мене середовище, нові виклики, довелося вчитися, адже потрібно було зрозуміти, як функціонує місцеве самоврядування. Важливо було швидко збагнути, в якій царині варто себе реалізовувати – і я знайшов себе у бюджетній комісії. Питання фінансів – як і в сім’ї, так і в громаді – одне з ключових. І найголовніше – не так кількість, як ефективність використання фінансових ресурсів.

Та треба визнати: зрозуміти, як все це працює, все-таки вдалося доволі швидко, проте що більше я починав розуміти специфіку, то більше було розчарування. Адже бачив, що часто питання про виділення коштів залагоджували у ручному режимі, використовували важелі депутатської більшості. А на початку каденції я був не у складі цієї більшості, а радше в опозиції, щоправда, конструктивній.

Вже тоді мене розчарувало те, що голова обласної адміністрації на багато речей може впливати поза рішеннями депутатського корпусу. Тобто значну частину фінансового ресурсу, який надходить в область із державного бюджету, контролює і розподіляє обласна державна адміністрація. І часто розподіл тих чи тих державних субвенцій був для мене направду неприємним відкриттям.

Проте моя позиція завжди була конструктивною. Я завжди намагався критикувати не заради критики, пропонуючи свої бачення залагодження проблем.

А загалом переважала рутинна робота. Доводилося займатися не лише глобальними питаннями, а реально допомагати людям, вникати в кожну проблему, яку озвучували виборці.

Року вистачило, аби опанувати нову для себе роль?

Та навіть швидше. При врученні депутатського посвідчення один із моїх помічників презентував Бюджетний кодекс і кілька документів, які регламентують бюджетний процес і в області, і в державі. Я активно вивчав ці документи, тому тепер уже цілком все розумію й працювати значно простіше.

Зізнайтеся, не виникало відчуття, що ви пішли не туди? Бо ж депутатство – це зовсім не так, як уявляє його більшість людей.

Коли я ухвалив рішення балотуватися, рідні й близькі запитували, для чого це мені, мовляв, схаменися, у політиці нічого доброго немає. Але то був такий постмайданівський час. А я завжди був активною людиною, намагався допомагати там, де міг. І ось після Майдану й із початком війни гостро відчув, що кожен з нас може вкласти свою маленьку цеглинку в розбудову України. Так і виникла внутрішня потреба бути корисним громаді.

Якщо говорити про конкретні справи, то що хочеться відзначити?

Озираючись на ці п’ять років, розумію, що зроблено таки чимало. Я досить непогано попрацював, звісно, не без допомоги людей, які мене підтримували.

Вдалося відкрити школу в селі Любохини Старовижівського району, яка 40 років стояла довгобудом. І якби у 2016 році ми не реанімували цю будову, то ті півтора поверхи, певно, розвалилися б. По суті, це другий після перинатального центру об’єкт за вартістю. І я дуже пишаюся цим досягненням. Люблю бувати у Любохинах і бачити щасливих дітей та батьків, які поколіннями чекали цієї школи. Вона гарна, велика, простора. Це найбільший такий успіх і направду перемога.

Новий дитсадок з’явився у селі Кримне того ж Старовижівського району, який був украй потрібним. Тепер 60 діточок мають можливість його відвідувати. Теж дуже тішуся цим об’єктом.

У Дубечному, що також на Старовижівщині, відчинила двері новенька амбулаторія. Вона була маленька, а для об’єднаної територіальної громади було конче потрібно забезпечити нормальні умови в амбулаторії.

Заразом приємно констатувати про сотні кілометрів вуличного освітлення – і Поліського, і Кримного, і Любохин та навколишніх сіл, навіть у невеличкій Брунетівці. Зроблено дорогу до села Чевель, відбулося багато поточних ремонтів у селах району.

Як і кожен депутат, виділяв кошти на лікування із депутатського фонду. Одного разу на касі в гіпермаркеті до мене звернулася жіночка, яка вочевидь мене впізнала, й попросила допомогти із заміною серцевого клапана, без якого вона не вижила б. Допоміг їй долучитися до державної програми. І ми з депутатами, об’єднавши зусилля, адже сума була чимала – 100 тисяч гривень, все-таки змогли зібрати ці кошти й допомогли людині. Дуже приємно тепер зустрічати цю жінку й знати, що у неї все гаразд. Звісно, хотілося б, аби була змога допомагати усім, хто звертається, без винятків.

Одне із позитивних рішень – упорядкувати благодійні внески в лікарнях, аби ці кошти клали не в кишеню, а через термінали на рахунок медзакладу.

Вдалим було рішення про аудит комунальних підприємств. Це теж була моя ініціатива. І багато-багато інших важливих речей.

Якщо ж говорити про глобальні речі, які ми з колегами напрацьовували, то хочеться відзначити бюджетний регламент. Я від початку каденції багато виступав з критикою, вважаючи, що розподіл державних коштів у ручному режимі – це категорично неправильний підхід. Тому першим моїм проектом рішення був саме бюджетний регламент.

До слова, ще до депутатства ми з однодумцями як громадські активісти впроваджували проект «Прозорий бюджет». Цей документ вже був напрацьований з колегами, я вніс його в раду. Це ще був грудень 2015 року, а ухвалений він був значно пізніше – десь через два роки, вже коли я був членом команди Ігоря Палиці.

Зрештою вдалося переконати колег у важливості бюджетного регламенту, який ми допрацювали і яким нині послуговуємося. Тому вважаю це серйозним досягненням. Бюджетний процес став регламентованим.

Ми встановили чіткі дати, коли адміністрація має подавати бюджет. Раніше адміністрація приносила в раду величезний складний документ, і депутатам було вкрай важко розібратися в такому проекті рішення, в тих цифрах. А для того, щоби вникнути в цифри, треба було бачити запити головних розпорядників коштів.

Відтак проаналізувати ці документи депутати мають змогу на бюджетних слуханнях, ставлячи конкретні питання керівникам профільних структурних підрозділів ОДА, є змога корегувати ці речі, а вже тоді вносити зміни в сам проект рішення про обласний бюджет. Тому на сесію ми вже виходимо зі зрозумілими цифрами.

І як показала практика, ми все-таки не ухвалювали бюджет у грудні, а мали змогу спокійно допрацьовувати його у січні. Це була адекватна й корисна дискусія, хоч не завжди було просто, іноді дискусія була на високих тонах. Проте важливо те, що вперше вдалося посадити за круглий стіл, так би мовити, оці дві гілки влади, тобто обласну раду й адміністрацію, від рішень яких залежить життя пересічного волинянина. І я вважаю це і своїм особистим досягненням, і перемогою усього депутатського корпусу, адже завдяки цим дискусіям рішення, які зрештою ухвалювала обласна рада, були максимально ефективними. У всякому разі, на момент ухвалення.

А що не вдалося довести до кінця? В чому бачите недопрацювання?

Я вважаю, що ми як орган місцевого самоврядування все-таки не дотиснули наших парламентарів у питанні завершення реформи децентралізації. А це направду глобальна і надважлива річ. І ось на носі уже місцеві вибори, а досі лишається оце зайве двовладдя у вигляді представницької і виконавчої гілок влади.

Я маю досвід життя у Європі, бачив, як там все це функціонує, і тому переконаний, що Україні треба переймати кращий досвід. Люди, які мають бажання служити громаді й своє бачення розвитку краю, йдуть на вибори. Обираючи їх, громада дає право управляти, брати на себе відповідальність. Плюс ефективно працює фінансова децентралізація, тобто місцеве самоврядування самостійно розпоряджається власними коштами. Тільки в такому разі система функціонує якісно, а тому успішно.

І цей успіх ми бачимо на прикладі того ж Луцька, Володимира-Волинського, де залишається багато коштів, і депутати, які сформували свої виконкоми, управляють цим фінансовим процесом. У нас же, на рівні обласної ради, це працює не так. Є, скажімо, Державний фонд регіонального розвитку, де контроль за адміністрацією, і з 15 членів комісії тільки три представники від обласної ради, а решта – підлеглі голови цієї комісії. Так само можемо говорити про дорожний фонд, де обласна рада не може впливати на розподіл коштів, а перелік доріг все-таки формується в адміністрації. І таких моментів – сила-силенна.

Одним із моїх розчарувань є те, що не вдалося здійснити ремонт стратегічної дороги, хоча рішення було ухвалено, яка з’єднала б Старовижівський і Ратнівський райони з дорогою до Світязю. Якби цю дорогу належним чином відремонтували, то це дало б змогу у час пік, коли гарна погода і Шацькі озера переповнені, їхати відпочивати на Старовижівщину, де багато чудових озер.

Крім того, це скоротило би шлях з боку Білорусі. Торік ця дорога була в переліку, але коли прийшло нове керівництво в ОДА, то кошти не освоїли, а перекинули рішенням уряду в Маріуполь.

Також не вдалося достукатися до владців у Києві щодо відновлення фінансування програми «Власний дім» з державного бюджету. Це серйозна програма. А ми ухвалили рішення, яке я ініціював, щоби не тільки будувати будинки й реконструювати житло для людей, які живуть і працюють у селі, але і для мікро-бізнеспроектів на селі, тобто йдеться про кредитування невеличких проектів – до 500 тисяч під 3% річних з терміном відтермінування платежів на один рік. Це була би гарна нагода для підприємливих людей у сільській місцевості започаткувати власну справу й не думати про те, як і куди виїхати і де заробляти. На жаль, держава не дослухалася.

Як будували роботу в бюджетній комісії, яка є однією з найскладніших? Чи було комфортно працювати з колегами?

З ухваленням бюжетного регламенту все стало на свої місця. Вже другий рік пішов, відколи я очолюю комісію. І мені комфортно. Жодне питання не вноситься без відома депутатів. Ми маємо дискусію ще навіть до засідання бюджетної комісії, ухвалюємо консолідовані рішення. Якщо адміністрація не дослухається до наших порад і пропозицій, то ми таких рішень не ухвалюємо, а відправляємо на доопрацювання.

Все відкрито, чітко і прозоро. Ніхто карти під килимом не роздає. В тому і сила обласної ради, що ми задавали тон. Навіть можна сміливо стверджувати, що Волинська обласна рада нинішнього скликання була хорошим прикладом сильного місцевого самоврядування.

Ви пройшли до обласної ради першим номером у партійному списку «Самопомочі», не маючи округу, за який були б зобовязані відповідати. Проте вирішили опікуватися Старовижівщиною і Шацьким районом, чому?

Несправедливо те, що одні округи мають більше депутатів, інші – менше, окремі взагалі без депутатів. Щоправда, треба визнати: деякі депутати, які обиралися в округах і мали б ними опікуватися, майже нічого не зробили для виборців. Наприклад, у Володимирі люди, з якими я раніше був в одній політичній силі, мали такий підхід: ми не будемо домагатися виділення коштів на округ, аби це не йшло на користь меру. Але це деструктивна позиція.

Внаслідок того недолугого закону, за яким відбувалися минулі вибори, Старовижівський і Шацький райони не мали своїх представників у раді. А оскільки по життю я звик допомагати слабшим, тому вирішив для себе, що буду посилену увагу приділяти саме цим районам, у яких точно так само багато проблем, як і в інших районів. Просто відчував свою відповідальність.

До слова, одним із найбільших досягнень в Шацькому районі є те, що нам вдалося придбати сміттєвоз і бульдозер для сміттєзвалища. До слова, місцевий полігон переповнений, я постійно піднімаю це питання, але обласній адміністрації чомусь нема до цього діла. А проблема реальна. Радує, що вдалося виграти європейський грант на придбання понад сотні контейнерів.

Вдалося також дотиснути питання зі школою у селі Піща Шацького району. Сподіваюся, що місцеві жителі таки матимуть новенький освітній заклад, на який так довго чекають.

І хоча ці два райони були під моєю особливою увагою, проте я з радістю брався і за інші справи. Залагоджували проблеми з каналізацією у селі Гірка Полонка, що біля Луцька, у Мар’янівці Горохівського району.

Ви стали депутатом обласної ради від партії «Самопоміч». Як вам далося рішення про вихід із цієї політичної сили?

Ідеологія «Самопомочі» справді мені імпонувала, тому це було цілком логічне рішення – приєднатися саме до цієї політичної сили. Проте, на жаль, надто швидко почалися якісь підкилимні ігри, невдоволення однопартійців, внутрішні протистояння. Були складнощі із призначенням керівництва фракції – позиція самих же партійців різнилася із партійними правилами. Мене це здивувало і розчарувало. Я люблю чіткість та порядок, готовий і вмію працювати командно. А там, де безлад і міжусобиці, ніколи не буде порядку.

Більше того, мене рекомендували призначити керівником обласного осередку, багато людей у районах мене підтримали, але це, як виявилося, стало несподіванкою для керівницва партії. І мене шокували ті відповіді й пояснення, які я почув від керівника виконавчого комітету партії.

Тобто низка внутріпартійних подій дала мені зрозуміти, що діла не буде. А рухатися всупереч цінностям партії я не міг і не хотів. Тому моя совість чиста. Зрештою, вважаю це політичним досвідом.

Я навіть схильний вважати, що це Господь так правильно розпорядився, аби я здобув цей досвід й потрапив до команди Ігоря Петровича Палиці, до більшості, разом з якою вдалося реалізувати справді багато правильних ініціатив.

Порозуміння досягли без проблем?

Мені завжди імпонували прямота і конструктивний підхід Ігоря Петровича. Мені дуже комфортно працювати з такими людьми. А якщо я вважаю, що щось неправильно, то не боюся про це говорити.

Ніколи не намагаюся сподобатися комусь в будь-який спосіб. Я такий, який є. Завжди все кажу відкрито. І нормально ставлюся до конструктивної критики. До речі, це мені теж завжди подобалося в Ігореві Палиці. Людей, які здатні дослухатися до конструктивної критики, вважаю сильними та мудрими. А з такими людьми легше і цікавіше рухатися вперед.

Ви єдиний депутат, який на початку каденції пройшов детектор брехні. Як вам цей досвід?

Пройти детектор брехні – не моя ініціатива. Тому це стало для мене несподіванкою. Це була пропозиція мого колеги на одному з телеефірів. Не маючи жодних меркантильних інтересів у політиці та депутатстві, я погодився. Досвід направду цікавий, і я без проблем пройшов би детектор знову.

Кажучи жартома, це для мене була така собі пригода, але якщо й використовувати цей інструмент, то треба, аби всі його проходили. Хоча фахівці мають сумніви у 100% точності результату. До того ж, було кілька таких питань, відповідаючи на які, я був певен у щирості й правдивості своїх відповідей, але детектор чомусь показував, що кажу неправду.

Уже зовсім скоро місцеві вибори. Ви вже ухвалили для себе рішення, чи хочете продовжувати депутатську діяльність?

Я готовий працювати далі. Досвід уже є, запал також. Тому я готовий пожертвувати своїм часом в інтересах волинян. Особливо нині, коли у світі пандемія коронавірусу, коли в державі триває війна, коли у наших північних сусідів білорусів непевна ситуація. Часу мало, невдовзі знову треба думати про бюджет на наступний рік. І діяти треба швидко та злагоджено.

Хоча родина, чесно кажучи, не в захваті від того, що я стільки зусиль віддаю цій роботі. Безумовно, мої рідні – найбільш надійна опора і підтримка. Проте, на жаль, останні роки через депутатську роботу часто доводиться жертвувати інтересами родини.

Більшість людей не знають, що депутати працюють на громадських засадах. Чи працювали б вони краще, якби мали заробітну плату?

Якщо депутат справді хоче глибоко вивчити те чи те питання, то треба витратити багато часу. Тобто щоби бути ефективним депутатом, справді треба докладати багато зусиль і приділяти максимум часу. Депутат – це не тільки засідання комісій і сесій.

Тому певна компенсація, звісно, була би справедливою і доречною. Якщо депутат прагне працювати ефективно і фахово, то це справді має бути повноцінна робота.

А взагалі суть цієї проблеми криється у двовладді. Тому ще раз наголошу, що слід завершити децентралізацію. Якби обрані громадою депутати працювали у виконкомах, це було би правильно і раціонально. І, я певен, це було б ефективніше.

З нашої розмови можна зробити висновок, що політика вам приносить задоволення?

Насправді політика у всій своїй «красі» мені неприємна. Але попри все, коли ти бачиш результат своєї роботи, коли усвідомлюєш, що твої зусилля немарні, тоді є бажання працювати далі.

В ідеалі дуже хочеться попрацювати вже в умовах децентралізованої країни, де депутати різних рівнів мають достатньо повноважень та можливостей для ефективної діяльності.

Розмовляла Ірина КАЧАН

Фото Олександра ЗЕЛІНСЬКОГО